Материал: Соціальна педагогіка - Навчальний посібник (Безпалько О.В.)


3.6 ресурси соціально-психологічної діяльності

Види ресурсів

Приклади

Фінансові

Дохідна частина відповідного місцевого бюджету Трансфери з державного бюджету України

Кошти загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування Кошти підприємств, установ і органі­зацій, які спрямовуються на реалі­зацію соціальних програм, проектів Кошти благодійних і релігійних організацій, які спрямовуються на ... Приватні кошти громадян Гранти

Матеріальні

Приміщення

Одяг

Ліки

Транспорт Обладнання Продукти харчування

Людські

Спеціалісти

Члени ініціативних груп Волонтери

Інституційні

Сім'я

Соціальні служби різного типу Заклади освіти, медицини, культури Громадські організації Церква

Технологічні

Технології соціально-правового захисту, соціального обслугову­вання, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікунства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології

Інформаційні

Документи (звіти, накази, постанови тощо)

Спеціальна література

Інформація у зМі

Інтернет-ресурси

Усна інформація спеціалістів,

волонтерів, громадян

Однією з необхідних умов здійснення соціально-педагогічної діяльності є її ресурсне забезпечення. До ресурсів належать будь-які джерела та передумови отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ, які можна використати за існуючих технологій та соціально-економічних відносин. У широкому розумінні ресурси розглядають як запаси чого-небудь, які можна використовувати за потреби; як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності. Процес пошуку та залучення ресурсів називається срандрейзингом.

Розглядаючи ресурси з точки зору природи та джерел походження, їх поділяють на внутрішні чи зовнішні щодо особи чи групи осіб; офіційні (формальні) чи неофіційні (неформальні); реально існуючі чи потенційні.

Базуючись на такому принципі соціально-педагогічної роботи як опора на потенційні можливості особистості й беручи до уваги те, що одним з основних видів соціальної допомоги є вироблення в клієнта навичок самодопомоги на основі внутрішніх резервів та певного соціального досвіду особистості, внутрішні ресурси можна розглядати як сукупність психологічних характеристик об'єкта (клієнта) та його когнітивних (знання) та операційних (уміння) компонентів. Виходячи з цього, до внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної роботи зара­ховують: особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уяви); особливості прояву емоційно-вольових процесів та станів; особистісні харак­теристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви); освітній рівень людини; професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє.

Спираючись на внутрішні ресурси як наявний потенціал об'єкта (клієнта), слід вважати визначальною активну роль самої людини в задоволенні її потреб чи подоланні проблем.

Розглядаючи соціально-педагогічну роботу як професійну діяль­ність, пов'язану з використанням психологічних, соціологічних, педаго­гічних, управлінських методів та прийомів, зовнішні ресурси розглядають як сукупність можливостей для розв'язання індивіду­альних та соціальних проблем, які можуть бути залучені як суб'єктом, так і об'єктом цієї діяльності.

До фінансових ресурсів можна зарахувати всі види грошових надходжень для організації на здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунки державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу такі надходження є різновидом офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів може бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається людині, що потребує підтримки, або її близьким. До нефінансових ресурсів можна зарахувати приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.

Очевидним є той факт, що будь-яка діяльність не може здійсню­ватися без участі людей. Тому людські ресурси відіграють провідну роль у соціально-педагогічній роботі на рівні громади. Серед різно­видів таких ресурсів можна визначати спеціалістів соціальної сфери (штатних соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, педагогів тощо), соціальних організаторів, членів ініціативних груп, волонтерів.

Кожна територіальна громада має низку соціальних інститутів, які надають соціальні послуги, забезпечують соціальні гарантії та соціальний захист населення. До найзагальніших ознак соціальних інститутів належать: виокремлення певного кола суб'єктів, які всту­пають у процесі діяльності у відносини, що набувають сталого характеру; певну більш-менш формалізовану організацію; наявність специфічних соціальних норм і правил, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту; наявність соціально важливих функцій інституту, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь в інтеграції цієї системи.

Соціальні інститути виконують дві важливі функції: сприяють соціалізації та інтеграції нових поколінь у суспільство, тобто ство­рюють необхідну для розвитку громади спадкоємність; забезпечують необхідний для кожної соціальної системи рівень соціального контролю за діяльністю та спрямованістю поведінки всіх членів спільноти з метою збереження та підтримки впорядкованих суспільних стосунків.

Серед найпоширеніших інституційних ресурсів виокремлюють: загальноосвітні заклади; позашкільні заклади; заклади системи охо­рони здоров'я, культури, різноманітні соціальні служби (соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді, центри роботи з жінками, відділення соціальної допомоги, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, центри соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів; реабілітаційні центри для дітей та молоді з функціональними обмеженнями; центри зайнятості, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх; соціальні гуртожитки, клуби за місцем проживання тощо), церква, неурядові організації.

Організація та здійснення соціально-педагогічної діяльності в межах зазначених соціальних інституцій неможлива без використання різноманітних технологій. Технологічні ресурси сукупність форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, закладами соціального обслуговування, громадськими організаціями та спеціалістами й волонтерами з метою задоволення потреб чи вирішення проблем окремих осіб чи соціальних груп. У практичній соціально-педагогічній роботі найчастіше застосовуються прикладні технології соціально-правового захисту, соціального обслуговування, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального опікун­ства, патронажу, супроводу, рекламно-інформаційні технології.

Наявність матеріальних засобів, технологій та спеціалістів і волонтерів ще не є достатньою умовою для здійснення соціально-педагогічної діяльності. У вік бурхливого розвитку інформаційних технологій не можна не зважати на пріоритетні позиції інформаційного поля в забезпеченні високого рівня професійної діяльності. Важливими ознаками інформаційного ресурсу є те, що він може бути системо-утворювальним і керівним чинником діяльності людини, суспільства й держави. Інформація як феномен це тільки психічний відтінок дійсних явищ, процесів і об'єктів. Тобто це ідеальний, несаморухомий образ, відірваний від свого носія і тому енергетично „мертвий". Інформація зароджується винятково в суб'єктно-об'єктних відносинах і тому може бути „оживленою" тільки в діяльності людини.

Інформаційні ресурси соціально-педагогічної роботи це окремі документи та масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази та банки даних, всі види архівів, бібліотечні, музейні фонди та інші, що містять відомості і знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації.

Деталізуючи ці види інформаційних ресурсів, виокремлюють такі: різноманітні документи (закони, звіти, накази, постанови); спеціальну літературу; інформацію засобів масової інформації; інформаційну мережу Інтернет (інформаційно-пошукові сервери, сайти урядових, громадських організацій, організацій донорів); рекламно-інформаційну продукцію різноманітних соціальних служб та неурядових організацій; усну інформацію спеціалістів та волонтерів.

Організовуючи соціально-педагогічну діяльність, важливо також зважати на ресурс часу, оскільки саме від кількісних характеристик тривалості вирішення певних соціально-педагогічних проблем зале­жить як ініціативність людей, так і міра їх задоволеності певними послугами та змінами. Часовий ресурс у цілому складається з витрат часу, потрібних для реалізації кожного наміченого виду діяльності, і має бути визначений на підставі міркувань, планів, розрахунків. Визначаючи загальний часовий ресурс, слід враховувати, що окремі види діяльності можуть виконуватися одночасно, а деякі можуть бути реалізовані лише послідовно.

 

Соціальни й педагог

 

Теоретичні знання

Практичні уміння

 

 

Особистісні якості

 

Психологічні

 

Психоаналітичні

/           ^          ч

Моральні

 

 

 

 

Посада соціального педагога введена в Україні з 1993 р., а до Державного класифікатора професій у 2000 р.

Соціальний педагог спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення у соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Соціальний педагог у відповідності з посадовими обов'язками: вивчає психолого-медико-педагогічні особливості дітей та молоді; умови їх життя в мікросоціумі; виявляє інтереси, потреби, труднощі, проблеми, конфліктні ситуації відхилення в поведінці дітей та молоді; надає їм своєчасну допомогу та підтримку; виступає посередником між особистістю та організацією, сім'єю, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів; здійснює реабілітацію дітей-інвалідів; організує роботу з дітьми та молоддю за місцем проживання; забезпечує соціальний супровід дітей-сиріт; працює по профілактиці негативних явищ серед дітей та молоді.

Придатність спеціаліста до виконання перелічених посадових обов'язків визначається рівнем сформованості в нього когнітивного (знання) та операційного (вміння) компонентів готовності до соціально-педагогічної діяльності. До системи базових теоретичних знань соціального педагога зараховують знання: основ соціальної політики держави і соціально-правового захисту дітей та молоді; основ соціології, психології та педагогіки; основних закономірностей розвитку особистості; специфіки потреб та інтересів різних вікових груп дітей і молоді; специфіки роботи в різних мікросоціумах; особливостей діяльності з сім'єю, різними групами дітей та молоді; функцій державних і недержавних організацій в системі соціально-педагогічної діяльності; способів психолого-педагогічної діагностики; сучасного стану і тенденцій розвитку дитячих та молодіжних об'єднань.

Ці знання реалізуються в практичній діяльності соціального педагога. Вони тісно пов'язані з професійними вміннями.

Комунікативні уміння передбачають володіння культурою міжособового спілкування, налагодження контакту з іншою людиною, розвиток взаємодії з клієнтом в позитивному емоційному напрямку.

Аналітичні вміння спрямовані на аналіз процесів, що відбу­ваються в соціумі, аналіз стану дитини та впливу на неї мікросоціуму; виділення проблем дитини та розуміння сумісної діяльності з нею щодо їх подолання.

Організаторські вміння створення і розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості, залучення волонтерів, що можуть надати ресурси, послуги та інші види допомоги.

Прогностичні вміння передбачають прогнозування розвитку особистості з урахуванням її проблем; постановку мети діяльності та її завдань, передбачення можливого результату роботи; планування етапів майбутньої діяльності.

Проектувальні вміння дозволяють створювати програми діяль­ності по окремих напрямах роботи; здійснювати відбір необхідних методів та форм діяльності; конкретизувати зміст роботи в кожному окремому випадку.

Соціально-педагогічна робота належить до таких видів професій­ної діяльності, в яких не лише знання та вміння, а особистісні якості спеціаліста впливають у багатьох випадках на її результативність. Визначаючи особистісні характеристики соціального педагога, слід завжди пам'ятати, що він працює в сфері "людина-людина", яка вимагає від спеціаліста в першу чергу здатності успішно функціо­нувати в системі міжособистісних відносин. Тому професійна компе­тентність соціального педагога визначається наявністю в нього групи особистісних якостей.

Психологічні характеристики: емоційна врівноваженість, низька тривожність, творче мислення, послідовність у діях, наполегливість, стриманість, уважність, спостережливість.

Морально-етичні якості: гуманність, доброта, терпимість, спра­ведливість, тактовність, емпатійність, скромність, відповідальність.

Психоаналітичні якості: адекватна самооцінка, самокритичність, самоаналіз, прагнення до самовдосконалення.

Психолого-педагогічні якості: комунікабельність, зовнішня при­вабливість, уміння навіювати та переконувати, оптимізм.

Сфери діяльності соціального педагога: соціальні служби різного типу; служби у справах дітей; неурядові організації; установи та заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України; заклади освіти; заклади пенітенціарної системи; центри, відділи, управління, підпорядковані Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту.