Материал: Екологічне право України - Навчальний посібник (Рябець К.А.)


§ 2. принципи державного управління в галузі

екології

Принципи державного екологічного управління це

основні положення, які визначають створення й функціо­нування системи державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального вико­ристання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841­1925 р.р.) відзначив, що «будь-яке правило, будь-який ад­міністративний засіб, що зміцнює соціальне утворення або полегшує його здійснення, займає своє місце серед прин­ципів». Крім того, саме він є одним із перших дослідників, які намагалися систематизувати принципи управління. В основу своєї системи А. Файоль поклав адміністративну доктрину. Виходячи з неї, у 20-х роках науковець визначив чотирнадцять принципів, які, на його думку, стосувалися всіх без винятку галузей адміністративної діяльності: 1) поділ праці; 2) повноваження і відповідальність; 3) дисци­пліна; 4) єдиноначальність; 5) єдність керівництва; 6) під­порядкування особистих інтересів загальному; 7) винаго­рода; 8) централізація; 9) ієрархія (скалярний ланцюг); 10) порядок; 11) справедливість; 12) стабільність штату; 13) ініціативність; 14) корпоративний дух1.

Сучасні теорія і практика принципи державного еколо­гічного управління поділяють на дві групи: загальні і струк­турні.

До першої групи «загальні принципи державного еко­логічного управління» відносяться такі основні принци­пи державного управління, як законність, демократизм, об'єктивність і ефективність.

Принцип законності державного управління полягає у додержанні законів, характеризує устрій, при якому сус­пільне життя та діяльність забезпечується законами. Закон має домінувати над владою, зокрема над адміністративни­ми органами, що здійснюють державне управління.

Народовладдя є основою принципу демократизму дер­жавного управління, який має свій прояв в утворенні демо­кратичної системи управління, яка б влаштовувала більшу частину громадян.

Беззастережне організаційне забезпечення життєдіяль­ності об'єкту виражає принцип об'єктивності державного управління.

1 Файоль А. Учение об управлении // Научная организация труда и управления /Под ред. А.Н. Щербаня. М.: Экономика, 1966. С. 24.

61

Принцип ефективності державного управління характе­ризується результативністю. Ефективне державне управ­ління в галузі екології завжди було та є основою забезпе­чення благополуччя суспільства. Воно залежить від витрат на утримання апарату управління та результатів управлін-

 

 

Екологічне право України ської діяльності, які знаходять своє відображення в успіш­ності функціонування керованого об'єкту. Важливою умо­вою досягнення найбільшої результативності державного управління в галузі екології є наявність людських, матері­альних, організаційних факторів та безлічі інших чинників, серед яких слід особливо виділити професіоналізм і сум­лінність.

Друга група «структурні принципи державного еко­логічного управління» вміщує у собі наступні принципи: цільовий, організаційний, функціональний та процесуаль­ний.

Цільовий принцип державного управління передбачає чітке визначення цілей управління, їх узгодженість між со­бою та послідовність реалізації.

Складовими організаційного принципу державного управління є єдність мети, первинність функцій та вторин­ність структури, функціональна замкнутість підрозділів апарату управління, простота організаційної структури, єдність керівництва, оптимальність централізованих і де­централізованих форм управління, зворотній зв'язок1.

Основою функціонального принципу державного управ­ління є наділення органів державної влади конкретними функціями, запобігання їх дублюванню та забезпечення сумісності функцій одного органу з іншими у межах орга­нізаційної структури управління.

1 Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практи­ка. Тернопіль: Карт-бланш, 1997. С. 210-211.

62

Зміст процесуального принципу державного управлін­ня вміщує у собі порядок здійснення управлінської діяль­ності, особисту відповідальність за її результати, а також стимулювання у разі її ефективності. Останнє, як правило, зводиться до оплати праці, матеріального та морального стимулювання.