Материал: Транспортна логістика - Навчальний посібник (Сокур І. М.)


1.1. Історія розвитку шляхів сполучення

 

Відомий англійський історик Маколей цілком справедливо помітив, що, за винятком винаходу літер та друкарських станків, успіхам цивілізації більш всього допомагали та будуть допомагати ті відкриття і винаходи, які мають на меті скорочення відстаней.

Кожне вдосконалення способів пересування важливе для люд­ства як з інтелектуальної, так і моральної точки зору, по відно­шенню до матеріальних вигод. Воно не тільки полегшує обмін рі­зного роду природними багатствами і витворами мистецтва, а й сприяє усуненню різких національних та міських контрастів або принаймні їх згладжуванню, і, таким чином, служить в той же час для зближення між собою всіх членів загальнолюдської сім'ї. Тому шляхи сполучення відігравали дуже важливу роль в історії розвитку всього людства. Як розквіт народів, так і їх занепад завжди знаходились в тісних зв'язках з освітою та розвитком шляхів сполучення.

Найвизначнішим досягненням техніки є винахід за 4—5 тися­чоліть до нашої ери колеса. Створений колісний візок і сьогодні є основою більшості сучасного сухопутного транспорту. Винай­дення колеса дало можливість переміщувати значно більші ван­тажі, ніж волоком або в'юками, що, в свою чергу, примусило зве­ртати більше уваги на вибір напрямку шляху, уникати крутих підйомів, обходити заболочені місця та інші ділянки зі значним опором руху.

При розкопках у місті Макенджо-Даро (Пакистан) було знай­дено найдавніший колісний візок. Його вік оцінюється приблизно у шість тисяч років. На території України залишки колісного віз­ка були знайдені у 1949 році у похованні ІІІ тисячоліття до н. е. і кургані Сторожова могила на березі Дніпра поблизу Дніпропет­ровська, в місцях проживання скіфів.

В умовах подальшого розвитку суспільства, коли почали ви­никати держави, поширюватись обмін і торгівля, вимоги до транспорту зросли. Збільшення обсягів перевезень та військово-адміністративні проблеми зумовили появу доріг як засобу регу­лярних сполучень у рабовласницьких державах стародавнього світу — Вавилоні, Персії, Римській імперії — для торгових, вій­ськових, виробничих та культових потреб.

Значення доріг для стародавнього Риму знайшло своє відо­браження у відомому і в наші дні вислові «Дорога — це життя».

Істотна роль у Римській імперії належала водним видам транспорту — морському та річковому, єдиним спроможним на той час перевозити велику кількість людей і вантажів на значні відстані. Як транспортні засоби використовувалися судна, що пересувалися за допомогою весел (галери, нефи), пізніше на них почали встановлювати вітрила, котрі служили допоміжним руші­єм. Значною мірою внаслідок використання водних шляхів спо­лучення Римська імперія підкорила Британські острови, Єгипет, Північну Африку та ряд інших територій.

Після того, як в кінці V ст. н. е. Римська імперія була зруйно­вана німецькими та слов'янськими племенами, на її уламках ви­никло багато малих держав, у межах яких розвивалося натураль­не господарство. Падіння Римської імперії стало кінцем римської техніки дорожнього будівництва.

Поступово торгівельні зв'язки між державами розширюва­лись. Зокрема, Київська Русь мала зв'язки з Візантією, Італією, Скандинавією та іншими країнами. Через Київську Русь велась торгівля Скандинавії та Середземномор'я з Малою Азією, по так званому шляху «з варяг у греки».

Відомими на той час були сухопутні шляхи з Київської Русі до міста Західної Європи Регенсбурга, соляних озер Криму — «Со­лоний шлях» (проходив по степах Причорномор'я), гирла До­ну — «Залізний шлях» та ін. Але Київська Русь, як і інші держави того часу, не мала можливості зібрати певну кількість людей для спорудження мережі доріг, як це було в Римській імперії.

Поки торгові відносини не охоплювали собою такого велико­го простору, як зараз, шляхи сполучення залежали від природних умов. Завдяки відносинам між країнами, що лежали на двох ціл­ком протилежних кінцях тодішнього світу, виникла світова тор­гівля, яка носила в різні епохи різний характер, а ті шляхи, по яких вона проводилася, набули з часом світового значення. їх іс­торія має велике значення для історії розвитку торгових відно­син. Під сприятливим впливом світових торгових відносин зав­жди починала процвітати обласна та місцева торгівля в тих краї­нах, по території яких проходили такі шляхи. Цілком зрозуміло, що великі прибутки змушували різні народи прикладати всі зу­силля для того, щоб тримати в своїх руках світову торгівлю та світові шляхи. Ті обставини, внаслідок яких торгова дорога губи­ла своє значення, не залежали від людської влади, і жоден народ ніколи не міг перешкоджати змінам, що відбувалися з часом. Хо­ча Венеція і була сама значним чином винувата в своєму занепа­ді, у всякому випадку, цей занепад, насамперед, є неминучим на­слідком відкриттів Колумба та Васко-да-Ґами.

В давнину світова торгова дорога мала напрямок із заходу на схід, причому фінікійці, відкривши Європу, намітили для світової торгівлі цей свій шлях. Завдяки енергії греків та римлян поступо­во місце однієї дороги зайняла ціла мережа доріг, яка під впли­вом торгівлі, що швидко розвивалась, і відкритих нових земель, все більше розширювалась, отримуючи все нові кінцеві пункти.

Протоптаними дорогами проходили каравани протягом тися­чоліть, що давало можливість проводити значну торгівлю. Кара­вани у всі давні часи служили єдиним та найбільш розповсюдже­ним способом перевезення вантажу. В деяких частинах світу, як, наприклад, у Африці, караванний спосіб по цей час відіграє важ­ливу роль і, можливо, збереже своє значення назавжди. Вихідни­ми точками північно-африканських караванних шляхів є: Сокото в Гаусі та Кана в Фелаті, Какава в Борні, Вара в Бадаї. Багато з цих караванних шляхів дуже давні і по цей час служать за своїм призначенням. Але для караванної торгівлі виріс такий небезпеч­ний конкурент, як залізниця. Залізний кінь може долати будь-які перешкоди. На давньому торговому шляху від морського берега до священного міста Дамаска, відомого ще в давнину як місце, де зосереджувалися найцінніші товари, перед брамою якого відбу­валися бої хрестоносців, і в стінах якого збирались маси палом­ників, що йшли до Мекки на могилу Пророка, відомі два способи перевезення: караванний і за допомогою залізниці. Використання цих двох способів є досить зручним.

Однакове значення з караванною торгівлею мало перевезення товарів по воді, яке спочатку залежало від природних умов, а са­ме — від наявності суднохідних рік, морів або озер.

Спочатку засобом для перевезення служили плоти, потім — човни та кораблі. Кораблі були винайдені в різних частинах світу майже одночасно. Ствол дерева, що пливе по воді, можна розгля­дати як вихідну точку будівництва кораблів. Простим з'єднанням колод утворився пліт. У Китаї плоти виготовлялися з міцного ба­мбука, який інколи служив в якості фундаменту для цілих пла­ваючих поселень. На Нилі в давнину користувались глечиковим плотом, який складався із глечиків та покривався дошками. На Євфраті та на індійських річках використовують для будівництва плотів надуті шкіряні мішки, в деяких країнах Африки для такої ж мети служили гарбузи.

Утворення перших штучних доріг на суші можна вважати до­сить видатною подією в історії розвитку шляхів сполучення, але, на жаль, час їх будівництва для нас невідомий. Форма доріг зви­чайно залежала і залежить від способів перевезення. Поки люди­на сама заміняла собою в'ючну тварину, достатньо було вузьких стежок, якими і зараз користуються місцеві мешканці. Але з роз­повсюдженням перевезення вантажів з допомогою тварин та ви­находом екіпажів та саней, розпочався розвиток і вдосконалення сухопутних доріг. При прокладанні доріг дерева вирубувалися, земля вирівнювалася, скелі проломлювалися, будувались мости та рились канави для стоку води.

Вже в давні часи люди розуміли велике значення більш зруч­них доріг для всесвітньої торгівлі, оскільки вона завжди прагнула знайти для себе найбільш вигідні шляхи та сприятливі способи пересування.

Життя вирувало на великих дорогах, по яким пішки, більшою частиною верхи, а інколи у візках тягнулись мандрівники, супро­воджувані більшою або меншою групою рабів. Шляхетні люди їздили в дорогих візках, розшитих золотом, сріблом і шовком.

Таким чином, на той час, коли на заході не звертали ніякої уваги на вдосконалення доріг, і мистецтво їх будування занепа­дало, халіфи і хани монгольської держави прагнули, щоб у їхніх колосальних державах торгові шляхи модернізувались і слугува­ли для розвитку торгових відносин. До п'яти головних сановників у халіфаті належав також і той, хто завідував поштовою справою. 930 поштових станцій були розміщені по всій державі. Кам'яні стовпи із зазначенням величин товарного і дорожнього мита встановлювалися в пунктах для відпочинку, варта із 10000 чоло­вік турбувалась про безпеку доріг.

Включення Китаю до складу Великого Монгольського Царст­ва послужило поштовхом для подальших успіхів у міжнародних торгових відносинах. Крім численних каналів, вдосконалення то­ркнулося і великих доріг, обсаджених деревами, на яких на відо­мих відстанях було збудовано готелі та сараї для товарів. Від Пе­кіна розходились шляхи по різних напрямках. Вдосконалена си­стема станцій, що забезпечувалась верховими тваринами та кур'єрами, робила сполучення швидким і безпечним. Венеціан­ський мандрівник Марко Поло детально розповідає у своєму ві­домому творі про цю організацію.

Аналогічні процеси відбувалися на той час і в Європі. Загаль­ний стан Німеччини наприкінці Середніх віків досить добре сприяв розвитку торгівлі і торгових відносин. Керівництво країни всіма способами сприяло розквіту торгівлі, оскільки вона служи­ла фінансовою метою країни. Заходами заохочення були різного роду пільги та привілеї, а також вдосконалення технічного рівня товарних депо, комор, підйомних кранів тощо. Підйомні крани у Вормсі, Оппенгеймі, Майнці і Бінгемі були досить продуктивни­ми для свого часу. Духовні собори, народні свята, турніри, базари і ярмарки збирали багато людей, а численні паломники, які їзди­ли по Рейну (від ХІУ до ХУІ 1-го століття), також сприяли по­жвавленню торгових відносин.

Дороги, стежки, мости і будівлі на королівських дорогах були надані нагляду навколишніх графів, які і турбувались про їх стан, але пізніше ці об'єкти перейшли у підпорядкування місцевих князів. Витрати на будівництво доріг покривались дорожніми по­борами. Для збільшення прибутку було запроваджено дорожню повинність, що примушувала подорожніх користуватися тільки вказаною дорогою, а це, в свою чергу, призвело до погіршення торгових відносин.

По Рейну в той час перевозились такі товари, як сіль, оселедці, різна сушена і солена риба, масло, сир, мед, а з 1668 року — різ­номанітні вироби із заліза. Як на морському березі, так і на березі рік мало силу берегове право, на суходолі існувало домінуюче право землевласників привласнювати собі всі види товарів, які падали на землю при поломці осі або негаразді з візком.

Ясна річ, подібні незвичайні правові відносини не досить сприяли поліпшенню стану доріг. Також з причини повсякчасних війн становище доріг було жахливе тому, що існував страх, що завдяки хорошим дорогам буде усунена непрохідність місцевості, і війська будуть у змозі пройти по ній.

Рух транспорту не був жвавим. Від Кельна в Брауншвейг кін­ний екіпаж йшов вісім днів, а від Утрехта до Кельна — біля п'яти днів. Від Магдебурга в Гамбург або Любек товари доставлялись через шість днів.

Вже в УШ столітті існували торгівельні шляхи для азіатських і арабських товарів з Бухари і Персії по Хвалинському (Каспійсь­кому) морю, по Волзі через країну хозар біля гирла річки і багато

Константинополь з'єднувався через Київ з Балтійським морем великим водним шляхом «із Варяг в Греки» по Дніпру, далі во­локом товари пересувалися до річки Ловать, через озеро Ільмень, в місто Новгород, річку Волхов і Ладозьке озеро. На всіх цих шляхах і дотепер знаходять не тільки візантійські, але й арабські гроші.

Протягом багатьох століть Північне море мало менш вагоме значення для морської торгівлі, ніж Балтійське.

Внаслідок жвавих торгових відносин з Португалією, нідерла­ндські гавані Брюге, Гент, Антверпен перетворились на значні ринки, куди іспанські та португальські кораблі перевозили това­ри з Індії та південної Європи, а кораблі, що йшли з Балтійського моря — товари з Росії та північних країн. Туди ж доставлялись дорогі рейнські і мозельські вина, а також дерево з німецьких лісів.

Англія протягом багатьох століть трималася осторонь світо­вих торгівельних шляхів. Майже до кінця ХVІІ-го століття вона отримувала залізо зі Швеції та Німеччини. До середини ХТ-го століття в Англію доставлялися тканини з Бельгії, шовк — з Франції, а ножові товари — з Італії. Надзвичайним чином розви­нулись окремі галузі інженерної техніки в Англії протягом на­ступних десятиліть. Якщо протягом 1740 року виробництво залі­за в Англії складало лише 17 130 т, в 1796 році — вже 127 200 т. Особливо великий вплив на розвиток промисловості здійснила парова машина Уатта; завдяки їй стала можливою реалізація ба­гатьох винаходів того часу.

Значення Англії в історії торгових відносин виділяється, голо­вним чином, в області судноплавства; але все одно острів потре­бував будівництва доріг. Давні дороги в Англії були прикордон­ними — показували межу між графствами. Як у багатьох інших країнах, в Англії було видано чимало королівських указів, що стосувалися впорядкування доріг. Згідно з указом Генріха І (1135), ширина головних доріг мали бути такою, щоб могли ро­з'їхатись два вози. Один закон від 1285 року нормував відстань між деревами та чагарниками вздовж обох боків доріг у 200 фу­тів. Але навіть після всіх цих указів дороги в Англії не стали кращими. Навіть ще в кінці ХVШ-го століття дороги в Бірмінгем (одне із кращих міст королівства) були до того вдавленні в ґрунт копитами коней, що місцями вони знаходились на 12—14 футів нижче земної поверхні.

Безпосереднє сполучення між Бірмінгемом і Лондоном вста­новилось у 1747 році. Карета могла проїхати цей шлях за два дні. У 1755 році не було ніякого сполучення між Лондоном і Глазго.

Між Ліверпулем і Манчестером диліжанси почалиходити лише в 1767 році. У 1700 році час поїздки до Лондона з Йорка становив 7 днів, із Турнбрідж-Уельса — 2 дні, з Дувра — 3 дні, з Ексте-ра — 5 днів. У 1763 році раз на місяць їздили диліжанси, в яких можливо було доїхати від Едінбурга до Лондона за 12—18 днів.

У Франції за наказом Наполеона в 1804 році було прокладено дорогу із Майнца в Кобленц, а в 1806 році — із Майнца в Мец. У 1809 році було побудовано шосе із Майнца в Париж.

Так само, згідно з указами Наполеона, було закінчено будів­ництво великої дороги між Везелем та Гамбургом, яка мала на меті прискорення сполучення між північними департаментами. У 1811 році було видано наказ про початок будівництва нових доріг. Керівництво роботами здійснював дивізійний інженер Тар-бе. Будівництво він закінчив через два роки.

Значно підвищилася якість будівництва, головним чином, за­вдяки використанню шосейних котків. Внаслідок укочування до­рожнє полотно ставало дуже твердим і щільним. Перший досвід укочування відноситься до 1787 року, але масове застосування котків почалося лише у 1830 році, завдяки французькому інжене­ру Полонсо. До того часу укочування робили за допомогою коней та волів, але з появою парових котків було здійснено відповідну модернізацію дорожно-будівельної техніки, після чого отримува­лася економія біля 30 \%.